В одному з поширених переказів розповідається, що в часи гетьмана Мазепи тут вирубали ліси, щоб спостерігати за наближенням татар до Гоголева. Звідси і назва – Плоске. Але в часи Мазепи татари вже не загрожували ні Плоскому, ні Гоголеву. Плосківські ліси вирубані значно раніше, спочатку на будівельний ліс, а пізніше, в часи Корецьких – Аксаків, на дьоготь, смолу, поташ. У річечці Смолянці часто знаходили затонулі дубові колоди. Напевне, цей ліс сплавляли водою на лісопильні Русанова, про які згадує Павло Алепський у 1652р. За іншим варіантом переказу, в Гоголеві стояло військо, яке розчищало місцевість від лісу. Очевидно, це слід козацького заселення Плоского.

      Дмитро Гамалій наводить такі дані: « 1628 рік. Плоске на Руді, 4 убогих дими.» Та це не перша згадка про Плоске. 1624р. Княжна Мар’яна Корецька судиться за броварські грунти з монахами. У судових матеріалах згадується і Плоске. Заселення Плоского датує і запис того ж 1624р.: княжна Корецька осадила людей димерських на своїм грунті.

       Саме димерці-смолокури могли дати назву річці – Смолянка, що стала Плосківською місцевою назвою річки Плоска Руда. Тут росли великі ліси і добували багато соснової смоли.

      У польській люстрації 1628р. Докладно описуються кордони земель Остерського замку, які проходили по річці Плоска Руда. Плоске було за межами замкових земель і належало княжні Корецькій, та не тільки їй. Були тут і козацькі, і церковні землі. Зображено Плоске і на карті Боплана, виданій у Амстердамі в 1662р., як поселення між Світильним і Гоголевом.

     Назва поселення чи урочища виникла раніше 1624р. За переказом, перші поселенці осіли в урочищі Лешків. Лівий берег Смолянки, порослий лісом, належав родині Рожиновських, а на правому березі поселилися люди і поставили церкву. Заселення Плоского пов’язане не з Гоголевом чи Димеркою, а з стародавнім Світильним. Воно могло входити в систему світильнівського сповіщення про небезпеку. На світильнівськи зв’язки вказують і назви, пов’язані з назвою старосвітильнівського городища, - Горовий хутір, назви вулиць Горораєвка, Горовичовка, урочище Горові Лози, прізвища Гора, Нагорний.

     У часи, коли Гоголева фактично ще не існувало, вихідці з близького Світильного заснували два Горових хутори – у Жердовій долині і на Плоскій Руді. Тут була переправа через річку Плоска Руда на древній Басанській дорозі в напрямі від київської до світильнівської переправи. У середні віки цей напрям змінився на гоголівсько – русанівський.

      Епітет «плоска» є точним описом навколишньої місцевості. Місцевість не має навіть невеликого підвищення чи хвилястого рельєфу. Вірогідніше, що назва села пов’язана з гідронімом Плоска Руда. Назва цієї прикордонної річки Остерського староства відома з початку 17 ст. Звідси і назва поселення на Плоскій Руді – Плоске. Назва річки Руда – традиційна, хоч місцева традиція дає своє трактування поняття руда-рудка: «переїхати рудку» - означає переїхати яму на дорозі або долину чи канаву.

       Чому ж Руда стала Плоскою? Чи не тому, що була ця річка без чітко виражених берегів – плоска річка без берегів? Першоосновою і гідроніма, і топоніма є назва місцевості, урочища.

       За Хмельниччини, 1650р., Плоске переходить до володінь майбутнього гетьмана Виговського. Очевидно, в 1658р. Плоске, як і всі околиці Гоголева, було розорене військами Шереметьєва під час українсько-московської війни.

       Після падіння Виговського його землі переходять до Києво-Печерської лаври. Мабуть, це були давні лаврські землі, можливо ще з княжих часів, бо невипадково в давнину монахи судилися з княгинею Корецькою за ці землі. Плосківські землі належали і Фролівському монастирю. Плоске пов’язують з іменем матері Івана Мазепи, яка мала високий духовний стан.

       Не всі плосківські землі належали церкві. Частина їх була у власності родини київських сотників Гудимів-Левковичів, які ведуть початки свого дворянства з 1685 р. Засновник роду Петро Левкович мав у цих краях хутір Рудню Левківську. Можливо, це Рудковий хутір, згадуваний у польській люстрації 1636р. А вже в 1760-1762рр. Була у сотника Михайла Гудими у Плоскому винокурня, яка мала 6 котлів і давала 1200 відер горілки га рік.

       За ревізією 1784 р., в козацькому Плоскому стояло 50 хат, у яких жили 262 душі. Діяла в Плоскому і давня церква, бо в Київській академії ще в 1764 р. вчився син священика з Плоского Лаврентій Мензеховський ( «превосходно изрядного успеха» -рос.)

      У 1858 р. тут  уже 98 дворів, а 1897р. – 213 дворів і 1100 душ населення. Але розвиток села не такий бурхливий, як сусідніх сіл, бо основні дороги того часу обійшли село. У 1885 – 1890 рр. переселилася в Казахстан майже третина населення Плоского -  60 сімей. Чи виникло там друге Плоске, чи пам’ятають його жителі наше і своє Плоске?

      Перед революцією землі на правому березі  Смолянки належать панам Барановському і Мацьку. В селі було 15 млинів і 3 олійниці. У середньому на двір припадало по 3 десятини землі. Після революції земельний наділ збільшено до 5 гектарів на двір. Такий переділ не мав принципового революційного значення, бо проблема полягала не в кількості землі, а в ефективності її використання і збуті продукції.

      У 1929 р. в селі створюється ТСОЗ, а пізніше колгосп. 7 розкуркулених сімей вислано навіки за Урал, «щоб не агітували і не шкодили суцільній колективізації». Третє Плоске за Уралом їм не судилося створити.

      Під час війни Плоске було спалено, люди жили в землянках і «ліпках» - хатах з глини та очерету.

     У Плоскому народився і жив Герой Радянського Союзу Іван Дяченко, який загинув при форсуванні Дніпра. У селі і зараз живе його добра і славна родина.

    Ще зовсім недавно, в брежнєвські часи, селяни не мали великих достатків. У 1969 р. в селі були 501 двір, 1640 чоловік населення і всього 60 телевізорів, 6 холодильників, 4 мотоцикли.

     Та в останні роки село розбудувалося. Місцеве господарство працювало стабільно. Цей прогрес пов’язують з іменем місцевого жителя і багатолітнього керівника місцевого господарства П. Волохи.

       Плоске має свої сільські кутки -  Козлівка, Дорошівка, Голопузівка, Горовий і Круков хутори. Серед урочищ – долина Муховата, Йовпик, Кургани, Острови, Плавовате, Кута, Гришков, Довге. На Смолянці дерев’яні мости – греблі – Касьянова, В`юнівська і Демидова.

       Корінними вважаються місцеві прізвища – Малюга, Волоха, Бігун, Фесюк, Дяченко, Строкач, Міщенко, Лесик, Топіха, Касьян, Миколаєнко. Прізвище Топіха значиться ще за часів Сагайдачного в реєстрі козацької старшини, яка брала участь у поході на Москву 1612 р.

      Плоске – звичайне козацьке село, де в хатах висять на стінах рушники з вишитими квітами, - звичайна плоска земля. А люди, які на ній живуть, - це цвіт землі, вічні хлібороби.

«ЗОЛОТА  ОЧЕРЕТИНА» автор Володимир Гузій – Бровари «Українська ідея» 1997р.