Четвер, 28.03.2024, 16:52
село Плоске Броварський район
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Iсторiя села [3]
Про село [5]
Статистика
Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
БРОВАРСЬКА РДА
Броварська районна державна адміністрація - офіційний сайт
Форма входу
Головна » 2011 » Серпень » 3 » Історія і сучасність село ПЛОСКЕ
15:52
Історія і сучасність село ПЛОСКЕ

ВІЗИТНА КАРТКА

       Плоске засноване в 1624 році. Загальна площа землі в адміністративних межах сільської ради – 2732,3 гектара. Межує із селами: Світильня, Русанів, Гоголів, Жердова. Через Плоске протікає річка Смолянка. Плоске займає територію 399,2 га.

      Село є батьківщиною Героя Радянського Союзу Івана Давидовича Дяченка.

      В останні десятиліття тут працювало аграрне господарство, що славилося високими врожаями ( нині – держплемзавод «Плосківський»).

ПЛОСКЕ

     У судових документах 1624 року Плоске згадується, як власне володіння Мар’яни Корецької. Там же сказано про те, що княгиня «садила» вихідців з Димерки на мапі Боплана, виданій ще у 1662 році. Поселення при річці Плоска руда ( Смолянка) складалося переважно з козацького населення Гоголівської сотні. Право власності на Плосківські землі належало родині Виговських, а пізніше – Фролівському монастирю.

      « Село моє, для мене ти єдине» - співається у пісні. І це справді так. Тут жили і працювали наші предки, тут виросли і ми серед розмаїття верб і високих тополь, серед чудових працьовитих людей. Село Плоске красиве і розкішне, з усіх боків обсаджене алеями різних декоративних дерев. Навесні воно зустрічає білим цвітом, улітку - зеленим килимом, восени – золотом, взимку – сріблом.

       Пройдіть вулицями села -  і вони поведуть вас дорогами далекого історичного минулого. Це – Гоголівський шлях ( нині – вул.Леніна), який у далекому минулому називали ще «косорізівка». Одні говорять, назва походить від того, що ця вулиця йшла навкіс від Церкви, а інші стверджують, що існувала така легенда про красуню-дівчину, яка відрізала свою пишну косу і, переодягнувшись у козацький одяг, пішла за своїм коханим у Гоголівську сотню, аби разом воювати з польською шляхтою.

       На цій вулиці жили і живуть люди-легенди. Іван Павлович Касян, нині покійний, учасник бойових дій, в минулому – чудовий розвідник, скромний і мовчазний, який пройшов славний шлях і лише значно пізніше земляки дізналися про його подвиги й нагороди. Три ордени Слави відшукали воїна-героя вже у 80-х роках. Галина Михайлівна Касян, його дружина, нагороджена двома орденами Леніна, орденом «Знак пошани» та кількома медалями за трудову доблесть. Вона - передова доярка ДПЗ «Плосківський».

      Матвій Остапович Какун, ветеран війни, колишній голова сільської ради, агроном за професією. Про нього теж із вдячністю згадують плосківчани.

     А ось місце, де жив дід Онисько, який у роки Великої Вітчизняної війни тримав тісний зв’язок з партизанами. Неподалік його хати стояла велика цегляна школа, яку, на жаль, ущент знищили фашисти.

     Підемо прямо по вул.Гарараївською (нині – Жовтнева). Колись по обидва її боки росли велетенські крислаті верби, а на них щебетало безліч птаства. Тут народився і до війни працював бригадиром будівельної бригади Герой Радянського Союзу Іван Давидович Дяченко. Мав цей чоловік золоті руки, умів і будинок збудувати і з  ніжністю дитячу колиску зробити. Любив і шанував свою дружину, чотирьох дітей. А загинув 5 жовтня 1943 року при форсуванні Дніпра. Похований у братській могилі с.Бортничі (нині – м.Київ). Учні Плосківської загальноосвітньої школи підтримують тісний зв’язок із учнями 305-ї Київської школи, які й доглядають могилу героя. Учні двох шкіл часто зустрічаються і ведуть переписку.

      Ось перед нами вул.Лешківська ( Садова по-сучасному). Вважається, що її назва пішла від діда Лешка, який колись проживав на ній і був заповзятим рибалкою. Озерце, де він рибалив, і досі звуть Лешкове. На цій вулиці жив відомий усім плосківчанам Василь Якович Міщенко. Це до його батьківської хати прийшла страшна звістка про те, що син загинув смертю хоробрих від ворожої кулі. Та Василь Якович повернувся по війні додому і, відчинивши двері, промовив: «Не лякайтеся, мамо, я живий і повернувся до вас назавжди». Після війни Василь Якович працював бригадиром садової бригади. У 70-х роках в одній із газет була опублікована стаття: рідних і близьких Василя Яковича запрошували приїхати на Житомирщину в село, де відкривали обеліск загиблих і у списку значилося прізвище В.Я.Міщенка. Із Плоского полетіла вісточка: «Я живий, я не загинув». Василь Якович сам поїхав на місце, де був встановлений монумент.

      На цій же вулиці народився і жив майбутній генерал авіації Гнат Артемович Малюга, котрий відзначився мужністю і високим військовим умінням.

     Живе тут і пенсіонерка Волоха Ольга Іванівна, яка все своє життя присвятила роботі на молочно-товарній фермі дояркою. Досягла високих трудових успіхів, за що була удостоєна високих урядових нагород: ордена «Знак пошани», золотої медалі ВДНГ.

       Вул.Йовпицька (Ватутіна). Тут жила дівчина-красуня Мотря Антонівна Топіха. У роки війни вона була радисткою. Саме ця мужня дівчина передала останні дані про розташування фашистських військ із палаючого літака. Не думала вона в ту мить про свої молоді роки, про своє кохання, а лише виконувала свій останній обов’язок перед Батьківщиною, плосківчанами...Пам’ять про неї залишилась у серцях земляків назавжди.

        На цій вулиці жив Давиденко Опанас Сакович, який у роки війни першим і єдиним із плосківчан був нагороджений за бойові заслуги орденом Леніна.

       Вул.Горовичовка (Будівельників ). Її назва походить від того, що розташована на єдиному в селі невеличкому пагорбі. За цією вулицею аж до Русанова ріс величезний ліс. Наприкінці ХІХ ст. його вирубали і розорали поля. Про це розповідав ветеран Великої Вітчизняної війни, що пройшов з боями аж до Берліна Данило Сакович Миколаєнко. А йому про село оповів його дід.

       У центрі села височить скульптура воїна, який стиснув у руках автомат. Тут поховані вісім бійців, прізвище одного із них пошуковці школи знайшли. Це – Авраам Ісакович Застанкер – командир флотилії. Сподіваються юні пошуковці, що колись прийдуть до цієї могили рідні і близькі командира і віддадуть йому останню почесть.

      Вул.Гагаріна. Тут народився, живе і працює кандидат економічних наук, Герой Соціалістичної праці, директор ДПЗ «Плосківський» Петро Федосійович Волоха.

     Перші документи, в яких згадується село Плоске, відносяться до ХVІІ ст., про що, зокрема, розповідається в книзі українського історика і краєзнавця К.І.Стацюка «Народні рухи на Лівобережній та Слобідській Україні в 50-70 роках ХVІІ ст.»

      У цей час український народ вів Національно-визвольну боротьбу під проводом Богдана Хмельницького проти польської шляхти. Одна з козацьких сотень Київського полку була розташована в Гоголеві. Сотня мала постійні зв’язки з Світильновським городищем (фортецею), побудованою козаками, яка виконувала функції сторожового посту.

    У 1650 році в Гоголеві було зосереджено 15-тисячний полк козацького атамана Мартина Небаби, за наказом якого вирубані й розчищені площі від лісу для кращого огляду і контролю місцевості на північ від села у бік річки Трубіж.

    На розчищеній від лісу площі поселилися козаки, котрі брали участь у національно-визвольному русі: Топіхи, Касяни, Фесюки, Міщенки, Какуни, Дяченки, Малюги. Усього налічувалося 10 дворів, що були адміністративними одиницями Гоголівської ратуші.

     Козаки в основному займалися землеробством, бортництвом, тваринництвом. Жителів-козаків, які поселилися на розчищеній площі, називали площенцями, а місце поселення – площина, пізніше назва трансформувалася в Плоске.

     З ліквідацією полкового устрою, за наказом Катерини ІІ, села Гоголів, Плоске увійшли до складу Київського намісництва, з 1769 року – до Малоросійського, а з 1802 року – до Остерського повіту Чернігівської губернії.

      Село Плоске і прилеглі землі не належали окремому панові, а були власністю Києво – Печерської лаври і особисто монахині Чернечої. Особливого майнового розшарування між селянами не було. Виділялись окремі козацькі сім`ї, які володіли більшими ділянками землі, але не внаслідок експлуатації, а завдяки старанній та тяжкій праці самих же козаків.

      За наказом монахині Києво – Печерської лаври Чернечої, у 1890 році збудовано Церкву, про що свідчать архівні дані Церкви. Вже на той час у Плоскому налічувалося 972 парафіян, 154 двори. У 1916 році було побудовано церковно-парафіяльну школу на чотири класи, що знаходилася на гоголівській вулиці (нині вул.Леніна). На той час це мало велике значення для розвитку освіти плосківців.

      Життя плосківчан особливо погіршилося з початком Першої світової війни в 1914 році, коли чоловіків забрали на фронт. Багато землі залишилося незасіяною. Для її обробітку не було ні знарядь праці, ні тяглової сили. Селяни голодували. У такому становищі плосківчани зустрічали революційні події 1917 року, які вселили надію на поліпшення життя, але у березні 1918 року кайзерівські війська зайшли в село.

      Окупанти почали грабувати населення. На початку грудня 1918 року військами УНР німців було вигнано з села. Та їм не вдалося довго протриматись. Наприкінці січня 1919 року їх витіснили бійці 2 Таращанського полку під командуванням В.Н.Боженка. Деякі місцеві жителі приєдналися до таращанців.

     У серпні 1919 року Плоске окупували денікінці. Білогвардійці лютували, знущалися над сім’ями, члени яких вступали до лав Червоної Армії. На початку грудня 1919 року денікінці були вигнані червоними військами. Розгорнулася робота з налагодження мирного життя, створювалися органи радянської влади.

      Відгриміли бої громадянської війни, плосківчани приступили до трудових буднів. Уже в 1920 році на території села була створена Плосківська сільська рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

      Адміністративне підпорядкування Плоского зазнало чималих змін: з 1920 року село належало до Гоголівської волості Остерського повіту Чернігівської губернії; з 1923 року воно Гоголівського району Київського округу Київської губернії; з 1925 року – Великодимерського району; 1927 року  -  Броварського району;  з 1930 – знову Великодимерського району; з 1963 року – Бориспільського району; з 1965 року -  с. Плоске Броварського району.

       У 30-х роках на території села Плоске організовано колгосп « Червона нива». Першим головою колгоспу обрали Якова Саковича Давиденка. У 1937 році об’єднанням колгоспів «Червона нива» та «Перше Травня» утворився новий колгосп ім.Леніна. Колгосп мав 392 двори і займався вирощуванням картоплі, пшениці, ячменю, проса, жита, гороху. Була свиноферма, тваринницька ферма, де утримували 100 корів, 60 пар волів, 100 коней. Мав колгосп два трактори.

       Не оминув плосківчан і голод 1933 року, але більшість сельчан вижила. Залишилися живими і 150 дітей села Плоске, котрі знаходилися на харчуванні у новоствореному дитячому садочку. Заслуга в цьому ще зовсім юної випускниці Київського медико-педагогічного закладу Горчаренко Ніни Гнатівни. Це вона відмовилася варити дітям люцерну, а разом із працівниками садочка зривали кропиву в околицях села та на берегах річки Смолянки і варили так звану затерку. І сьогодні зі словами вдячності про неї говорить вихованка садочка Олена Опанасівна Топіха, називаючи її «моя мати».

        Велика Вітчизняна війна залишила по собі тяжкий слід у селі. Село Плоске і село «Першотравневе» Плосківської сільської ради окуповані німецько-фашистськими загарбниками 19 вересня 1941 року. Фашисти нанесли великі матеріальні збитки селу. Окупантами вигнано 162 чоловіки до Німеччини і повішено 8 чоловік. Спалено все село – 268 дворів. Не повернулося після війни до рідного дому 147 плосківчан.

       У 1959 році створено радгосп «Зоря». Радгосп «Плосківський» утворився в лютому 1966 року на базі Плосківького відділку радгоспу «Зоря» у зв’язку із його розукрупненням. Очолив його Петро Федосійович Волоха. Радгосп «Плосківський» розпочав свою виробничу діяльність зі спеціалізації в овочево-молочному напрямку.

   На території Плоского є загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. Історія сільської школи дуже цікава. Перші згадки про школу відносяться до 1825 року, коли у школі навчалося 19 учнів і був один учитель Попович Василь. У 1890- 1900 роках була двокласна церковно-приходська школа, у 1925 році – уже чотирикласна. Після війни у 1946 році у школі працювало 13 учителів, які навчали 205 учнів. У 1958 році школа стала восьмирічною. У 1970-1971 роках до ладу стає нова двоповерхова середня школа. Кількість учнів вже 387. У 1975-1976 роках у школі навчалося 405 учнів. Серед випускників школи є кандидати наук, академіки, наукові працівники, лікарі, вчителі, агрономи, інженери, юристи.

     Село з кожним днем змінюється на краще. Пройдуть роки і славні сторінки в історію села впишуть онуки і правнуки.

 

 

К.Дяченко, М.Топіха «ІСТОРІЯ ПОСЕЛЕНЬ БРОВАРСЬКОГО КРАЮ  ВІД СТАРОДАВНІХ ЧАСІВ І ДО СЬОГОДЕННЯ» (Броварська минувшина (книга третя)- Бровари «Водограй»-2003 рік.


Категорія: Iсторiя села | Переглядів: 4492 | Додав: Хуторянка
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Серпень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Ploske © 2024